І знов, у котрий це вже раз,

Зійшлися ми в одній родині,

Щоб пом'януть той славний час,

Коли в офіру батьківщині

Себе принесли кращі з нас.

Нема любові понад ту,

Що окропила кров'ю Крути,

І ту гарячу кров святу

Повік Вкраїні не забути.

В книгу української історї вписано героїчний подвиг юнаків, що полягли за незалежнсть молодої Української Держави на станції Крути.

Славних хлопців-добровольців зібралося триста,

А дорога, наче доля,- коротка, терниста

Ой ви, Крути, ой ви, Крути, заступіть собою,

Бо проллється кров юнача цілою рікою.

Кажуть їх було 300. Чи вірили вони, що залишаться живі? Чи сподвались, що смертю своєю таки перепинять шлях зайдам завойовникам?

Ми не знаємо про це…Напевно гімназисти і юні студенти про це не думали. Вони просто не хотіли бути рабами. Вони просто знали – столицю захищати нікому. І пішли…

Молодіжний загін пройшов лише  семиденну підготовку. Це були необстріляні і практично не навчені юнаки. Частина з них одержала зброю застарілих зразків і по одному- два комплекти набоїв уже в день бою. Цей загін зайняв позиції по обидва боки залізничної колії за 1км до станції Крути. Командиром був призначений сотник А.Гончаренко.

29 січня 1918 року цей студентський загін прийняв бій з авангардними частинами червоних загонів. Це були переважно балтійські матроси під командуванням Муравйова.

 Вранці війська червоних щільними колами розпочали наступ.  Ворогів було вдесятеро більше, вони були озброєні в десятки разів краще. Очевидно , більшовики були впевнені, що їм ніхто не заступить шлях на Київ. та молоді добровольці зустріли їх вогнем. За першою ворожою атакою накочувалась друга, третя…  . Молоді герої кидалися в атаку на переважаючого ворога, але були нещадно знищені.

Один з очевидців писав пізніше про цей бій : «П’ять годин безперестанку студентський курінь стримував червоні лави , сам будучи під градом куль і гранат…Московські багнети безжально кололи груди юнаків, їхні голови розбивали прикладами рушниць, добивали поранених. Бій скінчився. Полонених ворог майже не брав.»

Ще юнаки, ще майже діти,

А навкруги і смерть , і кров.

« на порох стерти, перебити!» -

Іде на Київ Муравйов.

           Полків його не зупинити,

           Та рано тішаться кати:

          Коли стають до зброї діти,

          Народ цей не перемогти!

Загиблих героїв урочисто за кошт держави було поховано 19 березня1918 року у братській могилі на Аскольдовому цвинтарі, що над Дніпром. Весняне сонце пестило домовини, вкриті за козацьким звичаєм червоною китайкою. І в тисячах сердець озивалися болем і гордістю слова, мовлені на похороні Михайлом Грушевським: «Стримайте ваші сльози!  Ці юнаки поклали свої голови за визволення Вітчизни, і вона збереже про них вдячну пам'ять на віки вічні!».

Нехай пам’ять про наших героїв, що загинули під Крутами, буде вічною.

І нехай їхня смерть буде прикладом, як треба любити свою Батьківщину.